ROD NICEWICZ ... /Ницевич, Нецевич, Нацевич, Нацович / Niecewicz

Деякі додаткові свідчення.

Протягом XYIІ – XYIІІ ст. згадують ще декілька осіб з прізвищем Нецевич, але будь-яких спогадів про гербові братерства, до яких вони належали, в документах не залишилося, а інколи навіть не вдається взагалі ідентифікувати тих осіб. Так наприклад невідомо, бо в судових документах не приведено імен, який конкретно Нецевич і з якої лінії Роду став чоловіком дочки Жигмонта Поступальского та Анни Ольжеровської із села Верби, Новоградволинського повіту у 1690 р. [178].
Та навіть відсутня можливість чітко ідентифікувати особу члена однієї з гілок саме цього Роду, яка перебралася мешкати на пустельні землі Лівобережної України наприкінці XYIІ ст., мабуть по тому, як ті землі Речі Посполитої було вже дозволено заселяти королем на умовах «слободи». Такий собі Самуель Нецевич на прозвисько (придомок) “Szolowski” був зазначений скарбником чернігівським у 1690 р. [47]. Спираючись на його ім’я, та зважуючи на часові обмеження, можна виказати гіпотезу про походження цього добродія від Симона Парамоновича, однак спеціально зазначаючи при цьому, що той Симон безумовно ще притримувався православного віросповідання.
Разом з тим, згідно з записів метричних книг Перевальського римо-католицького костьолу, Samuelis по прізвищу Szolowski, який притримувався (вже) латинського віросповідання, взяв 8.І.1682 р. шлюб із Урсулою Завадською. Обидва вони були мешканцями с. Овлочин, яке знаходиться на крайньому заході Волині [232]. Це село існувало буквально поруч, в якому кілометрі, від села Туричани, де князі Ружинські також мали багато маєтків. Однак цей князівський Рід, по його чоловічій лінії, скінчився ще в сорокові роки ХYІІ ст. і цілком не виключено, що його свояки Нецевичі мали можливість отримати в цій місцевості якусь нерухомість на свою користь та оселитися там вже після тих Ружинських. Як це між тим відбувалося конкретно – свідчень не маємо.
В ті ж самі часи, згідно записів означених метричних книг, 26.ІІ.1686 р. свідком шлюбу між мешканцями того села Овлочин виступав ще один чоловік на ім’я Самуель, з прізвищем Курцевич. Цей князівський Рід також мешкав споконвіку в с. Туричани, яке було його батьківщизною. Нам разом з тим залишається тільки наважитися «з’єднати» поміж собою якимось чином бажано усіх трьох вказаних тут однолітків, на досить рідке тоді ім’я Самуель, хоч виконати таке з’єднання без суттєвих заперечень доволі непросто.
Однак допомогти при цьому певним чином може той факт, що свідком шлюбу Samuelis Szolowski та Урсули виступав бурграф володимирський Михайло Любенецький. Нащадки його, та цілком певно що члени цього Дому, наразі перебралися мешкати (та правити) до Чернігівського воєводства мабуть одразу після оголошення там згаданої вище «слободи» у 1684 р.. Найвірогідніше разом із своїми найближчими друзями (командою), до складу якої якраз і входив той скарбник Самуель Нецевич на прозвисько (придомок) “Szolowski”. А знайомство та дружба поміж Домами Нецевичів та Любенецьких (Любенських) була досить таки давньою, бо Базиль Нецевич багато років служив товаришем панцерної роти, якою командував саме один із тих Любенецьких.
Наразі таке дружнє спілкування поміж цими двома Домами залишалося реальною подією в їхньому житті ще дуже довго. Дійсно, саме в чернігівський місцевості, вже в 1751 р., з двома особами на прізвище Нецевич, Ігнатом та Казимиром, увладнював справи войський чернігівський Ян Любенецький. Тяжко захворівши, він записав Ігнатові за багаторічну співпрацю на 300 пол. злотих ґрунтів дідичних та добра у своєму селі Роговичі. А на Казимира, якого він виховував з дитинства, та який ще “в літах недосконалих залишається”, теж було зроблено запис ґрунтів на 300 пол. злотих, передано йому коня та висловлено побажання, щоб той Казимир радився з деякими призначеними ним особами, та “не робив невірних виступів” [179].
Найвірогідніше, що ті троє згаданих Нецевичів, а мабуть ще й якийсь Козьма, про якого згадувалося у 1733 р. як про такого, що підписав елекцію з Волинським воєводством [47], становили єдине відгалуження цього Роду, всі особи якого постійно мешкали, разом та поряд з Любенецькими, вже саме у Чернігівському воєводстві. Фрагментарність згадок про осіб цього відгалуження Роду дозволяє лише визначити, що одним (першим ?) з її пращурів був саме Самуель. Чи доводилися Ігнат та Козьма йому синами – наразі невідомо, однак цілком можливо. За батька Казимиру міг бути Козьма, але це вже лише здогадка.
В 1797 р. у Лубенському полку, який квартирував в Пирятинському повіті, Чернігівської губернії, в Яблунівській сотні, служив військовим канцеляристом якийсь Михайло Несієвич (це пряме кириличне прочитання прізвища Neciewich, записаного по латині, тобто на польській мові). Він володів там добром у двох хуторах поблизу села Яблунівка: Чумацькому, Пирятинського повіту, разом з отаманом Конрадом Яновським та суддею Дмитром Дарацаном, і не маючому назви, Золотоношського повіту, разом з дружиною сотника бубновського, Базилевичевою [180]. Цілком можливо, що цей чоловік також мав певне відношення до чернігівського відгалуження цього Роду. Однак ніхто з нащадків цих осіб не звертався за отриманням дворянської достойності Російської Імперії в дворянські депутатські збори Чернігівської та Полтавської губерній, тобто всі започати ними відгалуження ліній цього (чи іншого, з тим самим прізвищем) Роду скоріше за все згасли.
Разом з тим можливість, що до розглядаємого в цій розвідці Роду могли мати якесь відношення окремі особи Полтавського полку, перелічені у комнутах 1649 та 1718 років, на прізвище Ниценко – взагалі малоймовірне, хоч воно таки цілком нагадує трансформоване, на український лад, прізвище Нецевич (Ницевич).
Подружжя Констанції Нецевич та Станіслава Могильницького, а також їхні нащадки, між тим не було зафіксоване у родоводах Дома Могильницьких герба Любич. Однак з тих родоводів відомо, що саме в згадані часи – наприкінці XYIІ та на початку XYIІІ ст. – існував таки член того роду на ім’я Станіслав Могильницький, підкоморій новоградволинський, який помер у 1729 р.. В родоводах Могильницьких герба Любич згадується, що він був двічі одружений, але там не було зазначено, що він мав дружиною жінку на ім’я Констанція. Та й взагалі цей чоловік буцімто постійно мешкав саме на сході Волині, як і багато інших членів цього Дома. Знайти зв’язок між обома згаданими Станіславами нам не вдалося, хоч переїзд Андрія Нецевича саме на схід Волині дає можливість над цією проблемою принаймні зосередитися. Тим більше, що якийсь Миколай Могильницький (другий син родини Констанції ?) був у 1747 р. земським возним чотирьох українських воєводств Речі Посполитої і саме за його участі було складено в той час документ з люстрації м. Овруч [72].
На завершення викладу фактологічного матеріалу повернемося ще раз до «повно розмірного» прізвища Nieciejowski, яке було використане по відношенню до розглядаємого Роду Нецевичів у документі 1619 р. [140]. Бо в 1747 р. якийсь Олександр, із «скороченим» прізвищем Ніцєвскі (Niciewski), з дружиною Катериною із Сваршевських народили в Польщі, в Пшемільській землі, сина Гаврила (Гавриіла). У певному на це віці Гаврила пішов служити до регіментації кінної кавалерії королеви Ядвіги і був там 14 років унтер-офіцером, після чого отримав чин підхорунжого та хорунжого.
Прізвище цієї особи на російській мові писалося та вимовлялося однак близьким до «повнорозмірного»: як Ницьевский, Нецеевский та Нъцеевский. Проживав цей чоловік, працюючи лісником у графа Браницького, наприкінці XYIII та на початку ХІХ ст., в Київській губернії, Радомишлевському повіті, Богуславській волості, у с. Тепличові, де буцімто володів ще й дедричним маєтком Крижанівський. Однак, не зважаючи на певну спорідненість прізвищ, детальний аналіз життя цієї особи взагалі не проводився, бо вона має буцімто цілком певну приналежність іншому гербовому братству, Сас, до якого жодна лінія досліджуємого в цій розвідці Роду Нецевичей не мала взагалі ніяких відношень. Тим більше, що в середині ХІХ ст. усі потуги київської губернської дворянської спільноти, згідно указу тимчасової присутності Герольдії №589 від 16.ІІ.1844 р., відшукати нащадків того Гаврила та його дружини Теодори із Палевських – трьох унтер-офіцерів імперського війська на Чорному морі, після осади Севастополя, не дали жодних результатів. Навіть за публікації належних об’яв у «Київських губернських відомостях» та річного очікування. Після цього їхня дворянська справа була зданою до архіву.
Між тим в роки першої світової війни командиром 81 піхотного запасного полку ніс службу полковник Нецеіовський Броніслав Робертович, який став капітаном ще у 1901 р., тобто народився близько 1870 р.. Він цілком міг бути правнуком згаданого вище Гаврила.