ROD NICEWICZ ... /Ницевич, Нецевич, Нацевич, Нацович / Niecewicz

Из опуса В.С.Герасименко:
"Михайло Фомич був одружений з Антоніною із Бочинських, 1875 р. народження. Ця Антоніна разом із згаданим вище Яном Висоцьким була в 1911 р. восприємницею у небожа Адольфа. За спогадами нинішніх нащадків, Михайло і Антоніна буцімто мали тільки двох дітей, безперечно що дворян: ними були у них сини Іван, 1906 р. народження, та Борис.
Однак в дійсності, після того як ця пара побралася в 1893 р., у них народилося, послідовно, значно більше нащадків. Так родина мала первістка, сина Франца, який народився 19.Х.1895 р., але жодних згадок за нього у сповідних розписах Новоградволинського костьолу немає, що свідчить, скоріше за все, про його смерть ще у ранньому дитинстві [281]. За ним у цієї шлюбної пари були такі діти: син Антон, який народився 5.ІХ.1897 р., син Станіслав, який народився 23.ХІ.1899 р., донька Яніна, яка народилася 6.Х.1896 р., донька Марія, яка народилася 22.Y.1902 р. та донька Францішка, яка народилася 2.ІІ.1905 р. [267,297]. Усі ці діти поставали, формально, потомственими дворянами Російської Імперії, однак нікому з них та достойність, офіційно, оформлена їхніми батьками не була. Разом з тим взагалі про долю жодної особи з цього великого переліку тих Ницевичей (наразі Нецевичей), синів та доньок Михайла, досить таки близьких родичів нинішнім нащадкам саме по їхньому конкретному відгалуженню Роду, геть нічого невідомо.
Що стосується Яніни, то таке постає цілком зрозумілим, бо вона, ще зовсім юною, пішла за Доменіка Янчевського, 1886 р. народження, мешканця досить далекого на ті часи с. Яношівка, Курненської волості, Новоградволинського повіту [261]. Це село припадало однак до парафії Пулинського костьолу, метричні документи якого практично не збереглися, а потім вже взагалі постав 1917 р., тому відстежити подальшу долю Яніни Михайлівни не вдалося. Відомо лише, що в її родині у 1914 р. був народжений син Норберт, можливо що саме первісток тих Янчевських.
Доля ще двох інших її сестер взагалі невідома, але це також цілком зрозуміло – вони, в свою чергу, могли піти заміж у такі самі віддалені села, та й 1917 р. поклав край усім (єдино доступним для дослідження) метричним церковним записам. А їхні рідні брати, Антон і Станіслав (Михайловичі), які ще сповідувалися у 1909 р. в Новоградволинському костьолі, безумовно потомствені дворяни, згодом також «безслідно зникли», як із самої своєї родини, так і взагалі із цієї місцевості. Принаймні в усіх записах метричних книг Новоградволинського костьолу, з 1919 по 1924 рік, ніхто із означених вище братів та сестер жодного разу не згадується.
Разом з тим родина їхніх батьків продовжувала мешкати в цій місцевості, бо нинішні нащадки згадали, що той відомий їм Михайло (по-батькові – буцімто Петрович) завжди займався, у своїй, тобто Романовецькій, волості, суто лікарнянською справою, причому доволі таки успішно. Але він все одно був репресований комуністичною владою та розстріляний 28.Х.1938 р.. Тобто у цьому випадку доводиться «мати справу» вже із фактом розстрілу аж 69-річного дідуся-ескулапа, що взагалі виглядає цілком безглуздим вчинком тієї комуністичної влади. Однак архівно-слідча справа Михайла Фомича не збереглася і тому з’ясувати в чому ж тоді був «звинувачений» той старенький дідусь-лікар, неможливо. Але від влади, особливо у ті часи, можна було очікувати яких тільки завгодно, взагалі цілком фантастичних, звинувачень – бо сверблячка (тотального) розстрілу, всіх і кожного, перевершувала тоді у її керівників-комуняків «над усе». "