ROD NICEWICZ ... /Ницевич, Нецевич, Нацевич, Нацович / Niecewicz

21 поколение за последние 600 лет. 2939 кровных родственников
Текущее время: 28-03, 23:34

Часовой пояс: UTC + 3 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Прадавні маєтності роду.19.11.15
СообщениеДобавлено: 04-07, 12:59 
Не в сети
Site Admin
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 29-04, 19:02
Сообщения: 491
Прадавні маєтності роду.
Редакцiя 19.11.15

У Володимирському повіті члени всіх трьох ліній роду спочатку оселилися на тих ґрунтах, які потім належали до королівського Ковельського маєтку, що свого часу був утворений з земель, які лишилися по королеві Боні Сфорці Арагонській . Саме в часи порубіжної межи цей маєток було віддано владою “на пожиттєве держання” князю А. М. Курбському [7]. Однак, оскільки маєток становив державний земельний резерв, князь Курбський не мав ніяких прав розпоряджатися його ґрунтами – він не міг їх продавати, ставити в залог чи відписувати, хоч наразі і поводився з тим маєтком як зі своєю власною вотчиною. Згадане обмеження майнових прав цього «ковельського князя» ще раз було підтверджено королем на вальному з’їзді 23.ІІІ.1581 р.. Саме тому, по закону, усім новим мешканцям означеної місцевості отримати там ґрунти можна було тоді лише у тимчасове володіння, або в оренду.
Між тим з певної нагоди протягом усього XYIІ ст., незважаючи на те, що ці землі після князя Курбського знову стали королівським стольним маєтком, декілька поколінь нащадків згаданих вище трьох ліній роду шляхтичів Нецевичів ґрунти, на яких вони оселилися, весь час використовували згідно законів вотчинного права: відписували, спадкували, дарували, продавали, а крім того ще й докуповували до них нові ґрунти у повну свою власність. Про таке робилися належні вливкові записи в документах відповідних судів, частина яких наразі залишилася записаною у гродських та земських володимирських старостинських книгах [8, 9]. Тобто ті ґрунти безумовно належали там членам цього роду саме на правах постійної власності.
Розглянемо далі яким саме чином це у прямому сенсі «диво» могло тоді мати місце. Дослідження цієї справи виглядає взагалі досить простим, бо в існуючих до нашого часу документах про люстрацію міста Ковля 1663 року є беззаперечні письмові свідчення комісарів про те, що бояри Нецевичі таки мали тоді на руках споконвічні «грамоти на володіння» цими ґрунтами, які їм дарував, буцімто, князь Михайло Сангушко (Ковельський) , скоріше за все в останню чверть ХY ст.. Потім це дарування, після того, як князі Сангушко вчинили у 1543 року обмін свого Ковельського маєтку на маєток королеви Бони, ще й підтвердила їм сама королева, в пору перевірки нею майнових документів своїх (нових) державних підданих, у листопаді 1548 року [10, стор. 34].
Разом з тим є всі підстави вважати, що згадана грамота князя Сангушка була лише копією більш давніх дарчих документів, якими вже споконвіку володіли бояри Нецевичі . Просто видачею таких грамот мешканцям цієї місцевості, в цю пору ще цілком «підданим господарським», він свого часу «закріплював» за собою ті поселення Ковельського та Володимирського повітів, які потім таки отримав в дарунок від великого князя Олександра [10].
Згаданою вище грамотою, писаною кирилицею на окремому русь-литвинівському діалекті старовинної русинської мови, яка зараз отримала назву старобілоруської, цим боярам-шляхті Нецевичам дарувалися в особову власність, на вічні часи, два окремих маєтки неподалік Вижви, які знаходилися поряд один з одним – Острів та Хотівель. А також один лан та два полулани, тобто загалом 6 (литовських) влок, що становить у нинішніх одиницях виміру площі близько 132 га, орної землі ще й поміж містських ланів містечка Вижви.
При обов’язковому виконанню з цих отриманих в свій час у власне повноправне користування земель обов’язкової у великому князівстві (васальної) державної повинності, яка завжди повинна була виконуватися – панцирної військової служби. Але, крім цього, самому Ігнатію Нецевичу також були підпорядковані біля Вижви дві прикомірки Ковельської та Володимирської митних комор, які знаходилися на торговому гостинці поблизу від мостового перетину через річку Вижівку, можливо навіть на наданих йому землях [416]. Таким чином він одразу мусив виконувати там ще й митні функції.
Взагалі у великому князівстві Литовському існували державні повинності двох видів – воїнські повинності, дійсні для цілком вільних людей, тобто бояр і бояр-шляхти, які лише мусили нести ту (васальну) службу з маєтків, якими вже володіли, або які їм владою надавалися, навіть тільки «до живота», власним коштом, та тяглі повинності, які діяли вже тільки для осіб підневільних.
В ті прадавні часи ленне володіння, приназначене для виконання з нього панцирної служби, становило у Польському королівстві, в тому разі на землях Волині, саме два лани орного ґрунту. Тобто переселені на початку ХY ст. в цей край, як його постійні землевласники, члени Роду Нецевичів навіть формально постали в ньому панцирними військовослужбовцями.
Однак в ту давню пору земельну власність своїм підданим на підвладних волинських землях, які досить часто переходили, принаймні у другій половині ХІY ст., від однієї держави до іншої, там могла надавати, окрім королівської польської, ще й великокняжа литовська влада. В останньому випадку розміри тієї повної (або цілої) “служби” для кожного із переселених туди, в першу чергу, членів бойової дружини, або навіть самого “двору” великого князя литовського, зовсім не зважаючи на їхню конкретну військову спеціалізацію, завжди виявлялися дещо більшими – принаймні 10 влок, тобто три лани орного ґрунту (217,5 га) [193].
Дійсно, перший із переселених туди (русь-литовських) бояр-шляхтичів Нецевичів, на ім’я Ігнатій , засновник окремої гілки цього роду вже на землях Волині, на додаток до згаданих ланів Вижви і місцевості Хотівля, де він мав два наданих йому особову маєтка, таки отримав ще дещо нерухоме у селах Городищі, Мизові та Паридубах, які також знаходилися неподалік від містських ланів Вижви. Особливу роль відігравали тоді саме Паридуби, які лежали на «Вітовтому шляху» при його перетині з окремим гостинцем, що вів від Ковеля до Любольма і далі до Хелма. Взагалі північна місцевость Волині з плином часу виявилася підпорядкованою, принаймні із 1412 року, великому князю Вітовту , але згодом частина її все ж була приєднана до складу земель Городельського повіту, Бельзського воєводства, Речі Посполитої [363].
Таким чином, на початку ХY ст., земельна власність шляхтичу Ігнатію Нецевичу, першозасновнику цього роду на землях Волині, безумовно була надана від великого князя литовського, а сам він був підданим великого князівства та членом військової дружини князя Вітовта . Іншу земельну власність саме в цій місцевості, але вже на схід від Вижви, отримали тоді ще й (можливі) родичі цього засновника роду, принаймні прізвище осіб, які на ту пору оселилися там, також походило від особового імені Нац (Нец).
Звичайно, що бойова дружина великого князя включала до свого складу (лише) знаних вояків, переважно із осіб «першого розряду» литовського князівства, якими в ті прадавні часи завжди вважалися його князі та бояри – певний аристократичний прошарок стародавнього східноєвропейського суспільства. В такому разі означений переселенець таки мусив належати до вищої когорти тієї аристократії, тобто стародавніх князів і бояр, або взагалі знаменитих своїми (військовими) заслугами перед суспільством громадян, яким найменування (звання) боярин у ті часи зазвичай ставало вищою нагородою, однак при цьому тільки прижиттєву.
Разом з тим цей переселенець, зважаючи на постійне наслідування усіма його нащадками найменування (звання) боярин, окрім того, що належав до бойової дружини знаних вояків великого князівства Литовського, перебував ще й кревним членом окремого роду потомствених бояр, тобто старовинної русь-литовської шляхти. Звичайно що всі литовські бояри, будь-якого (прадавнього) родового походження, завжди володіли, або принаймні повинні були постійно поставати власниками, хоч би тільки «до живота», цілком певними земельними наділами.
Приналежність бояр-шляхти Нецевичів до старовинного боярського роду конкретно підтверджує документ, який було складено ще у 1420 році [189]. А в досить буремному для обох держав 1440 році, події якого будуть розглядатися у окремому розділі цієї розвідки, боярин Ігнатій Нецевич ще й отримав для тих наданих йому земель підтверджуючий привілей від угорського та польського короля Владислава ІІІ Варнского (Варненьчика) [380]. Однак цей привілей лише підтверджував Ігнатію минулі права володіння його родом землями в Волині, які йому були надані ще великим князем Вітовтом , у часи правління попереднього короля Владислава ІІ (Ягейло) .
З часом боярин Ігнатій Нецевич розділив отримані ним на Волині земельні ґрунти («боярську службу») поміж членами наступного покоління власного роду, тоді ще русь-литовського, однак безумовно що прусського за своїм походженням. Ними були його сини, яких в родини існувало принаймні троє, а ленним володінням панцирника, яким ця особа виступала в війську великого князівства Литовського, тобто його ленною «службою», він залишив собі тільки означені вище землі Вижви, Остріва та Хотівля.
Хоч з часом все змінювалося, і згідно вже більш пізньої інструкції 1552 року з кожних 10 влок наявного у землевласників ґрунту до коронного війська необхідно було виділяти тоді одного вершника з конем, але сам ленний наділ панцирника в цій інструкції наразі залишився незмінним. Тому на початку ХYІ ст. бояр-шляхтичів Нецевичів, володарів найбільших за розмірами ланів містечка Вижви та місцевості поблизу Хотівля, в тій отриманій ще засновником їхнього рода на Волині земельній власності, таке нововведення взагалі обходило.
Між тим належних для сільськогосподарського використання орних ґрунтів у великому князівстві Литовському вже стало тоді не вистачати, і тому, згідно нової інструкції, для служби мечника передбачалося нарізати лише по 3,0 влоки, для служби стрільця по 1,5 влоки, а для служби жолнера – взагалі призначалося нарізати тільки одну влоку, але найкращого орного ґрунту (в середньому це становило, для задоволення особових потреб родини такого військовослужбовця, 21,8 га).
У великому князівстві Литовському шляхта «бідна та убога» мусила особову з’являтися на військову службу, з усім належним для цього облаштуванням та озброєнням, за власний кошт, а та, яка взагалі не мала у своїй власності 8 селянських «дворів» – повинна була озброюватися лише «по стану і можливості своїй». Разом з тим вісім селянських “дворів” повинні таки були обов’язково виставляти до війська одного добре озброєного вояка верхи, “сам”, а двадцять “дворів” – добре облаштованого вершника, ще з одним ратником, які мусили виступати до того війська вже принаймні на двох конях.
Таким чином вони повинні були виконувати вже інший (вищий) державний литовський військовий обов’язок, який мав тоді спеціальну конкретну назву, “1 кінь”. В ті часи у Московському князівстві так само облаштованого вояка верхи повинні були виставити до війська 120 – 150 селян. Іншим власним особовим найменуванням добре озброєного вояка верхи, яке постійно використовувалося на ту пору у багатьох країнах Центральної Європи, було визначення їх як лицарів, або шевальє.
Необхідність, та можливість, несення панцирної військової служби верхи, “сам”, згаданим вище володарем земельних “служб” на Волині, шляхтичем Ігнатієм Нецевичем, взагалі не викликає жодного сумніву [380]. Дійсно, шляхтич Нецевич таки виявився товаришем роти панцерної, в полку Василя із Жиндрана Косціолковського , принаймні у 1420 році, про що існує конкретна письмова згадка в документі, текст якого наразі зберігся [189]. Саме походження та зміст цього документа аналізуються в окремому розділі цієї розвідки.
Разом з тим затвердження майнових прав Нецевичів на володіння землею в Волині королевою Боною однозначно свідчить, що ті бояри-шляхта (Нецевичі ), які перебралися на Правобережну Україну-Русь із Русь-Литви лише за часів порубіжної межи, та стали в ній розпорядниками згаданих вище ґрунтів, дійсно були кревними нащадками попередніх землевласників цієї місцевості – вояків по званню і братів по зброї, які безумовно належали до когорти литовських бояр-шляхти ще за часів Вітовта , Владислава ІІІ та Казимира ІY [11]
Вказані ґрунти, та ще дещо нерухоме в селах Городищі, Мизові та Паридубах, з самого початку постали повною власністю прадавніх пращурів цього Роду, та скоріше за все саме вони і становили «батьківщину» того засновника рода, який оселився на цих землях на етапі другого, керованого тоді владою, переселення сюди литовської шляхти.
Згодом на цій новій батьківщині подовжувала досить довго існувати вже суто українська, або в дійсності тоді ще руська, гілка цього русь-литовського, та за своїм походженням прусського роду, яка згасла наприкінці ХYІ ст.. Однак саме з неї, в слушний для цього час, повели своє походження її кревні (бокові) родичі, вказані вище литовські бояри Радунські. Про тих, вже знову русь-литовських, бояр Нецевичів , із прізвищем, саме написання та промовляння якого відповідають діалекту русинської мови, яким користувалися тоді в Україні-Русі, тобто в Волині та в Києві, існують конкретні документи, які свідчать, що вони з’явилися в землях Русь-Литви ще у середині ХY ст. [12].
Таким чином їхні пращури, щоб мати змогу носити прізвище, в повній мірі притаманне фонетичній вимові саме прадавніх мешканців України-Русі, тобто русинів, повинні були отримати «батьківщину» та оселитися в Волині ще принаймні на покоління раніше того терміну – саме в часи правління великого литовського князя Вітовта. Ця історична особа ще відома як Юрій, згідно православному, та Олександр, при наступному, і кінець кінцем остаточному, її католицькому христіанському хрещенні. Обидва ці хрещення були прийняті князем Вітовтом , кожен в свій час, за належної для цього нагоди.
Звичайно що згодом, вірогідніше за все вже наприкінці ХY ст., мало місце повне пом’якшення усіх голосних в прізвищі членів суто української гілки минулого русь-литовського роду, внаслідок чого воно досить часто набувало в ту пору своєї «остаточної» (староукраїнського мовного діалекту) форми – Нецієвич . До такої ж самої «остаточної» форми трансформувалися тоді на землях Правобережної Україні-Русі й інші прізвища (цупкої) пруської основи, наприклад – Мацієвич та Пацієвич [13].
Є певний сенс нагадати, що в Західній Римській Імперії, згідно капітуларію 807 року, особову з’являтися до війська, щоб нести там пішу військову службу, мусили лише ті особи, у володінні яких знаходилося тоді не менше ніж по 3 гуфи землі, тобто у середньому 23 га. І саме такою ж самою кількістю землі мав нагоду, мусив і повинен був володіти піший жолнер королівського польського війська – ще аж через 700 років по тому!
Тобто тільки ця споживча норма орної землі, за тих прадавніх, багато сотень років незмінних та цілком примітивних умов ведення сільськогосподарського зернового хлібного виробництва, мала змогу забезпечити необхідну кількість продуктів споживання для окремої родини жолнера. При цьому не лише при постійно досить невисоких рівнях отримуваного тоді з неї хлібного зернового, але й за цілком помірних зборів усіх інших видів сільськогосподарського врожаю. Бо ще у YІІ ст., не тільки в самій Римській Імперії, але навіть на значно північніших від неї територіях земель Польщі та Галичини, підсічно-вогневий засіб розчищення нових сільськогосподарських ділянок вже був припинений. Тому тоді з’явилася необхідність у постійному догляді за наявними у землевласників цих місцевостей земельними наділами, та у використанні на цих наділах органічної підкормки, так званого «назему», щоб існувала можливість забезпечити належну щорічну родючість їхніх ґрунтів.
В Західній Римській Імперії військову службу верхи повинні були нести, у місцевому підрозділі, вже тільки виключно заможні її землевласники, які мали у своєму володінні суттєво більші за площею наділи орної землі. При цьому потрібно одразу зазначити, що в тій Імперії для війни в інших, досить віддалених, місцевостях взагалі ніколи не призивалося до реально діючого війська більше ніж 1/6 частина військовослужбовців із будь-якого її місцевого підрозділу. Оскільки лише таку їхню кількість можна було відволікти тоді від виконання щорічних сільськогосподарських робіт, проведення яких було конче необхідним для забезпечення самого існування того прадавнього суспільства. Інакше на певній частині тих земель взагалі не було б кому проводити важкі сільськогосподарські роботи, які геть усі виконувалися тоді виключно вручну, при цьому дуже примітивним та малопродуктивним сільськогосподарським знаряддям, і мало б місце голодування принаймні частини суспільства [307].
Таким чином, згідно положенням згаданого капітуларія, у Польському королівстві та великому князівстві Литовському верховий панцирний військовослужбовець виступав вже цілком заможною людиною, тобто він обов’язково мусив володіти там суттєвою земельною власністю. І той панцирник таки завжди був в цих двох країнах цілком заможною особою, милістю свого короля або великого князя. Тобто він безумовно поставав там членом феодальної верхівки їхнього прадавнього шляхетського суспільства, а в великому князівстві Литовському найчастіше йменувався боярином, тобто володарем наслідуємих земельних угідь, взагалі не зважаючи на його дійсне в ньому суспільне становище.
Шляхетська служба в давні часи означала свободу від усіх інших повинностей. Тобто вільний служивий боярин поставав цілком вільною людиною. Однак те становище, в якому він реально перебував тоді у великому князівстві Литовському, потребувало від нього інколи виконання навіть цілком певної васальної залежності, тобто необхідності виступати на війну по першій вимозі свого суверена, великого князя, однак подібне служіння мусило займати в нього не більше ніж 40 днів на рік. Таке залежне від великого литовського князя становище, безумовно, принижувало гідність потомствених бояр-шляхти, і фактично переводило їх в стан напівшляхтичів (або так званих владик).


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 

Часовой пояс: UTC + 3 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 0


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by Forumenko © 2006–2014
Русская поддержка phpBB